- сон, в якому незнайомий чоловік почистив і покришив всі мої запаси цибулі, це мене розізлило; в тому ж сні бачила франківських журналістів;
- двох юнаків, обличчя яких я мало розгледіла, через короткочасні спалахи ліхтаря у вечірньому парку, від них пахло дешевими цигарками;

- як розбиваються мої наївно-егоїстичні думки і залишається гола істина, стало трохи сумно, та хіба це вперше.

- дівчинку, років чотирьох, яка пісяла біля машини, що була припаркована на одній з бічних, непроїзних вуличок парку ім.Т.Шевченка;

- юнака, який із захватом глянув на дівчину, яка пройшла повз нього;

- двох малюків, яких везли на санках, що були прив’язані одні до одних, при цьому хлопчик, який їхав на задніх санах, спав;

- фотографії знайомого, який на Новий рік побував в Індії, серед них було багато цікавих, і одна особлива – на ній коза вдягнена в дитячий светрик вперлася головою у вивіску на стіні, на вивісці пише «Школа танців парадіз»;

- великого коллі, в наморднику, який перевертався в снігу;

( + )

Усі хотіли від нього тільки одного: гроші, гроші, гроші. Він бачив за день десятки обличь. Сотні рук торкались його, випещені, доглянуті з французьким манікюром, що ще пахне лаком, порепані жорсткі чоловічі. Льодяні жіночі пальці та малі, майже дитячі пальчики,  метросексуалів, що доглядали за своїм тілом незгірш найдосвідченішої панянки, гладили його щодня з однією метою – дістати щіпку строкатих купюр.

На вході до Центрального ринку провінційного містечка стояла будка, де продавалися продукти харчування. Забігані домогосподарки, обвішані торбами і потомлені панянки на високих підборах могли купити там різні крупи, рис, гречку, кукурудзяну муку і те, що могло пригодитись при випробовуванні нового рецепту. Також, до пропозицій будки з промовистою назвою «Зорепад» входили макарони кількох сортів, томатні пасти, ковбаси, майонез і приправи. Загалом все, що «життєво необхідне» більшій половині вкраїнського жіноцтва.

З 8 години ранку і до 6 вечора у «Зорепаді», на старому кріслі з сидінням із синьої тканини, сиділа Наталія Петрівна. При потребі вона виглядала у віконечко, забирала гроші і віддавала товар. Такий собі кіборг середньої ланки. Часом вона сварилась з постачальниками, які забували завезти вчасно товар, чи привозили не те, що вона замовила по накладній. Вона й могла загнути круте слівце надто набридливим покупцям чи зівакам.

Родился пес Хатико в ноябре 1923 года в японском городе Акита.